Дніпрoпетро́вськ (до 1797 і в 1802—1926 роках — Катеринослав, у 1797—1802 — Новоросійськ) — місто в Україні, адміністративний центр Дніпропетровської області.У сучасній Україні, так само як і впродовж усієї своєї історії, Дніпропетровськ є одним з найвизначніших політичних, промислових, фінансових, наукових та культурних центрів. За чисельністю населення Дніпропетровськ є четвертим містом в Україні після Києва, Харкова та Одеси (1 001 962 за даними держстату на 1 січня 2012 року).

Архітектура

Спасо-Преображенський собор, 1830-35 роки

У місті 2 29-поверхових будинків і два 25-поверхових. В центрі Дніпропетровська ще збереглися окремі споруди дореволюційного періоду, втім їх нещадно зносять кожного року. Наразі вже не лишилося жодної вулиці в місті, яка б зберегла своє історичне обличчя. 

Місто Катеринослав — цілком витвір князя Г.О.Потьомкіна. Князь Потьомкін, відомий фаворит Катерини II, знаходячись на висоті своєї слави і своєї могутності, подав імператриці «сміливий до зухвалості», як тоді писали, свій прожект про вигнання турків з Європи, чого не могли зробити всі європейські монархи Західної Європи в середні віки, під час хрестових походів. Потьомкін хотів пробити вікно на схід, до Азії, як цар Петро І прорубав вікно до Європи. Захоплена «прожектом» кн. Потьомкіна, Катерина II, що визнавала його геніальною людиною, вирішила посадити на згаслий трон візантійських імператорів одного зі своїх онуків і дати йому ім’я Костянтин, яке б нагадувало імператора Костянтина Палеолога, який геройски защищав столицю Константинополь у 1453 році від незліченних полчищ турецьких. Маленькому великому князю Костянтинові Павловичу дана була навіть у годувальниці грекиня Олена Корданова 1.
Але багатий і чарівний схід з його золотом, порфірами, вісонами, миртами, пальмами, сикоморами — це тільки в майбутньому, тільки на перспективу. Потрібно було, насамперед, заволодіти турецькими фортецями, що стояли на 2 поніззі Дніпра, обома його берегами, і загороджували росіянам шлях у Чорне море. Це були Очаків, Кизикермень, Арсланкермень, Мубереккермень, Кінбурн. Туди й направлені були, насамперед, російські війська. Разом з російськими військами там же діяло протягом чотирьох років — 1771-1774 — і запорізьке військо. А як діяли запорожці, видно з того, що в 1771 році за особливі військові подвиги запорізький полковник Панас Ковпак і його осавул Євстафій Кобеляків «милостиво были пожалованы» кожен золотою медаллю для носіння на шиї на Андріївській стрічці. Сам кошовий отаман П.І.Калнишевський у цей же час дуже успішно діяв біля р.Бугу.

Історія міста Дніпропетровська пов’язана з історією краю, яка сягає в далеку давнину. У II тис. до н.е. на дніпровських землях існувала скіфська держава. У ІV тис. уже нової ери на Монастирський острів завертали княжі дружини для відпочинку. Та ось у 1660 році у запорізьких архівах з’являються документи, які свідчать, що біля сучасного Дніпропетровська існує селище Новий Кодак, яке у 1750 році вже називається містом. Але офіційна історія міста розпочалась у 1776 році, коли російська імператриця Катерина II вирішила збудувати південну столицю Російської імперії. Її проектували видатні архітектори – Клод Геруа, І.Старов. Будинки зводили за проектами В.Гесте і М.Козакова. Наприкінці XVIII ст. розвиток міста був стрімким, але після смерті імператриці Катерини II її син імператор Павло І зробив усе, щоб місто зазнало забуття, навіть його назва змінилась на Новоросійськ. Та у 1802 році онук імператриці Олександр І повертає місту його назву, але, на жаль, не статус нової південної столиці. 

І все ж у 1862 році в Катеринославі вже налічується близько 50 промислових підприємств і більш ніж 22 тис. жителів. Знаменним для історії Дніпропетровська став 1870 рік, коли за ініціативою О.Поля на сході й заході міста розпочались розробки залізної руди та вугілля. Неймовірно, але у краї, столицею якого став Дніпропетровськ, є, по суті, все, що людство видобуває з-під землі.
Сучасний Дніпропетровськ – це багатофункціональний обласний і промисловий центр, важливий транспортний вузол міжобласного значення, центр міської агломерації. він знаходиться у степовій зоні в середній течії Дніпра на північному боці великого Дніпровського закруту, там, де в нього впадає р. Самара.

Гімн Дніпропетровську

Місто моє, ти неначе перлина, що омивають хвилі Дніпра, Символ надії, зоря України, символ свободи, любові й добра. Гості та мешканці Дніпропетровська, даром Господнім вшановані ви, Променем щирим яскравого сонця, блиском Дніпра і красою весни. Живи ,мужній і розквітай, мій красень на Дніпрі. Працюй народ і спочивай, ідучи до мети. Будь щирим, Бога поважай, вже досить жить в імлі. А коли в серці буде рай, то буде й на Землі. Скільки з тобою ми лиха здолали, зморені болем від кайданів, Але від мук витриваліші стали, не віддаючи Дніпра берегів. Місто, ти – мати, й любов материнська нас поєднала з тобою навік. Велич вітчизни, міць українців, мирне натхнення та простір доріг. Живи ,мужній і розквітай, мій красень на Дніпрі. Працюй народ і спочивай, ідучи до мети. Будь щирим, Бога поважай, вже досить жить в імлі. А коли в серці буде рай, то буде й на Землі. Вечір блакитний і Дніпропетровська світять рясні над рікою вогні. Сяють вони для людей безвідмовно, й відображається місяць в воді. Ходять усюди закохані пари. рік промайне, наче травень життя : Гомін пташиний, відлуння гітари, парки й сади , - справді райське буття. Живи ,мужній і розквітай, мій красень на Дніпрі. Працюй народ і спочивай, ідучи до мети. Будь щирим, Бога поважай, вже досить жить в імлі. А коли в серці буде рай, то буде й на Землі.